Як допомогти дитині, яка пережила втрату?

  Не дивуйтеся жодним поведінковим чи особистісним змінам. 

  Дбайте про неї і втішайте її. 

  Приділяйте їй більше уваги, проводьте з нею більше часу.

  Нормалізуйте (роз'яснюйте) реакції, які у неї виникають чи можуть виникнути у майбутньому. 

  Позначайте словом - особливо з маленькими дітьми - почуття, які вони відчувають: наприклад, "тобі сумно", "тобі страшно", "ти сумуєш" тощо.

  Поговоріть із дорослими в оточенні дитини – щоб вони правильно зрозуміли зміни у поведінці дитини.

  Будьте терплячі, якщо у дитини виникають труднощі, пов'язані з концентрацією уваги, з виконанням шкільних завдань та в інших областях. 

  Зменшить рівень вимог до дитини – вимагайте від неї простих речей. 

  Будьте терплячі, якщо спостерігається регресія у поведінці дитини (вона гризе нігті, смокче палець тощо)

  Якщо вчинки дитини або зміни її поведінки лякають вас, проконсультуйтеся зі спеціалістом, але завжди підкреслюйте, що ви розумієте, що це результат того, що вона пережила. 

  Розділяйте її прагнення безпеки, але будьте реалістами.

  Допоможіть їй не робити узагальнення.

  Нагадуйте їй, якщо це необхідно, що «це сталося у минулому, а ми живемо зараз, і ситуація змінилася». 

  Слід розуміти, що нові фізичні реакції, такі як головний біль, слабкість і т.п. є відповіддю на страхи, що переповнюють дитину, і спробою уникнути їх. 

  Допоможіть дитині поділитися своїми страхами та занепокоєнням.

  Допоможіть дитині часто повертатися до добрих спогадів про загиблого, особливо у найважчі дні. 

  Не квапте її, кажучи: «Ну, час уже про це забути». 

  Поділіться з нею спогадом про втрату або розлуку, які ви пережили самі.

  Якщо виникають фізичні ситуації, що викликають почуття сорому (плаче, не контролює фізіологічні процеси, її нудить і т.д.), заспокойте дитину і поясніть їй, що на відміну від телегероїв, люди, які пережили жах, часто втрачають контроль над власним тілом.

  Якщо вона говорить про помсту, розпитайте її про плани та обговоріть реалістичні реакції. Потім обговоріть з дитиною, як можна не допустити того, щоб помста керувала її життям і як можна іншими способами полегшити біль. Зверніться за допомогою до фахівця.

   Якщо дитина заявляє, що вона більше нічого не боїться, «ніщо мене не лякає!», - оберігайте її, оскільки вона може бути необережною у потенційно небезпечній ситуації з іншими людьми, які наражають її на ризик.

  Допоможіть їй не робити узагальнення.

  Нагадуйте їй, якщо це необхідно, що «це сталося у минулому, а ми живемо зараз, і ситуація змінилася». 

  Слід розуміти, що нові фізичні реакції, такі як головний біль, слабкість і т.п. є відповіддю на страхи, що переповнюють дитину, і спробою уникнути їх. 

  Допоможіть дитині поділитися своїми страхами та занепокоєнням.

  Допоможіть дитині часто повертатися до добрих спогадів про загиблого, особливо у найважчі дні. 

  Не квапте її, кажучи: «Ну, час уже про це забути». 

  Поділіться з нею спогадом про втрату або розлуку, які ви пережили самі.

  Якщо виникають фізичні ситуації, що викликають почуття сорому (плаче, не контролює фізіологічні процеси, її нудить і т.д.), заспокойте дитину і поясніть їй, що на відміну від телегероїв, люди, які пережили жах, часто втрачають контроль над власним тілом.

  Якщо вона говорить про помсту, розпитайте її про плани та обговоріть реалістичні реакції. Потім обговоріть з дитиною, як можна не допустити того, щоб помста керувала її життям і як можна іншими способами полегшити біль. Зверніться за допомогою до фахівця.

   Якщо дитина заявляє, що вона більше нічого не боїться, «ніщо мене не лякає!», - оберігайте її, оскільки вона може бути необережною у потенційно небезпечній ситуації з іншими людьми, які наражають її на ризик.